Багато батьків зауважують, що їхні діти «раптово» стають грубими. Якщо на дитину не виявляється жодного тиску в сім’ї або в школі, начебто причин для роздратування і грубості у нього бути не повинно. Але це ілюзія. Підлітки починають грубіювати, тому що в цьому віці вони вперше починають усвідомлювати себе дорослими.
Природно, що постійні закиди, нагадування чи зайва опіка з боку дорослих дратує їх та провокує на грубість. «Я сам знаю, що для мене краще!», «Відчепись!», «Досить мені вказувати!», «Ти нічого не розумієш у цьому!» – подібні репліки батькам доводиться вислуховувати щодня.
Поважайте право людини, яка дорослішає, на власну думку та прийняття незалежних рішень. Як мінімум, будьте тактовними, не підвищуйте голос на дитину, постарайтеся бути не надто багатослівними. Будьте доброзичливими.
Так само легко пояснити появу (чи зміцнення) в дітей віком звички дурити. Підліток, що вважає себе досить дорослим, не збирається ділитися всіма своїми секретами з батьками і тим більше з вчителями. Отже, він обманює, щоб зберегти свою незалежність від дорослих або прикрасити стан справ перед однолітками.
Які б проблеми не виникали між вами та вашою дитиною, ви повинні розуміти, що багато з них є лише наслідком стрімкого фізіологічного розвитку дитини. Відомо, що це зміни організму у віці контролюються нервової системою, зокрема і головним мозком. У період від 10 до 15 років підкірка головного мозку особливо активна, це є однією з причин гіперактивності та емоційної нестабільності підлітка.
Тому перш ніж звинуватити підлітка у грубості чи брехні, згадайте, що він винен у цьому лише частково. У його організмі відбуваються зміни, які він не в змозі самостійно усвідомити та контролювати. Саме тому багато психологів рекомендують у цьому віці віддавати дітей у різні секції та гуртки, що вимагають від дитини самодисципліни.
Контролювати нестабільну емоційну поведінку підлітка, як говорилося вище, можна лише з допомогою «дорослого ставлення» до проблеми. Крики та насильство тут не допоможуть. Якщо дитина порушує умови вашої домовленості з нею (спізнюється, грубить, відмовляється вчитися або допомагати по дому), ви спокійно, без зайвої нервозності повідомляєте йому про «штрафні санкції» (обмеження у прогулянках, спілкуванні з однолітками тощо).
Перш ніж звинувачувати підлітка в невмінні слухати і відсутності розуміння щодо вас, спостерігайте за собою. Чи завжди ви слухаєте свою дитину? Чи справді розумієте проблеми, які його хвилюють? Ваше спілкування має відбуватися на рівних, справді бути розмовою двох дорослих людей. Тільки в цьому випадку ви зможете домовитись про рішення, яке може влаштувати обох.
